Інфекційний контроль у ЗОЗ: від формальних журналів до реальної безпеки пацієнта

🩺Сучасна медицина в Україні переживає фундаментальну трансформацію системи профілактики інфекцій та інфекційного контролю (ПІІК). Сьогодні інфекційний контроль — це не «перевірка санстанції», а науково обґрунтована система епідеміологічного нагляду, яка базується на міжнародних стандартах ВООЗ та вимогах Наказу Міністерства охорони здоров’я України «Про організацію профілактики інфекцій та інфекційного контролю в закладах охорони здоров’я та установах/закладах надання соціальних послуг/соціального захисту населення» від 03.08.2021 № 1614 (далі – Наказ № 1614).

Фундамент інфекційного контролю — це відділ інфекційного контролю (далі — ВІК). Згідно з вимогами Наказу № 1614, кожен заклад охорони здоров’я зобов’язаний створити Відділ інфекційного контролю. Це самостійний структурний підрозділ, який не просто «пише плани», а здійснює щоденний моніторинг.

ℹ️Структуру та штатний розпис ВІК визначається залежно від розміру і спеціалізації закладу охорони здоров’я. Керівником ВІК в ЗОЗ, що надають цілодобову медичну допомогу в стаціонарних умовах, може бути призначено особу з вищою освітою II рівня за ступенем магістра у галузі знань «Охорона здоров’я», також до складу відділу входять лікар-епідеміолог, помічник лікаря-епідеміолога, статистик, клінічний провізор та лікар будь-якої лікарської спеціальності.

Основні завдання ВІК:

Організація та контроль виконання вимог чинного законодавства з профілактики інфекцій та інфекційного контролю; розробка планів, навчання персоналу та впровадження адміністрування антимікробних препаратів для боротьби з антибіотикорезистентністю. Головний інструмент епідеміолога — це збір та аналіз даних про інфекції, пов’язані з наданням медичної допомоги (ІПНМД), нагляд за всіма пацієнтами, а не лише фіксація «очевидних» випадків.

Окремий фокус роботи фахівців ВІК – це інфекційний контроль за туберкульозом. Чому туберкульоз залишається викликом? Для ефективного контролю важливо розуміти природу ворога. Mycobacterium tuberculosis — це не звичайна бактерія, а надзвичайно стійкий патоген з унікальними властивостями.

Шлях інфікування. На відміну від грипу чи COVID-19, які передаються переважно великими краплями (що швидко осідають), ТБ передається через інфекційні аерозольні частки (діаметром 0,5–5 мікрон). Наприклад, унаслідок одного чхання у повітрі може опинитися до 40 000 таких частинок.

Стійкість у довкіллі. Мікобактерії туберкульозу місяцями зберігають життєздатність у пилу, темних та вологих приміщеннях. Проте вони надзвичайно чутливі до прямих сонячних променів та ультрафіолету.

Латентна (скрита) форма туберкульозу. Чверть населення світу інфікована ТБ, але не хворіє. Для лікаря це означає, що будь-який імунодефіцитний стан пацієнта (ВІЛ, діабет, терапія кортикостероїдамитощо) може «розбудити» інфекцію прямо у стаціонарі.

Антибіотикорезистентність. Поява штамів з мультирезистентністю перетворює туберкульоз на інфекцію, яку майже неможливо вилікувати стандартними методами. У госпітальних умовах перехресне зараження резистентним штамом — це надзвичайна подія.

Система захисту закладу охорони здоров’я будується на трьох «китах»:

1. Адміністративний контроль. Це найефективніший рівень, мета якого — не дати бактерії потрапити в повітря загальних зон. Для цього використовують:

• сортування: негайне виявлення пацієнтів з кашлем ще на етапі реєстратури/прийомного відділення;
• ізоляція: швидке переміщення підозрілих випадків в окремі приміщення з відповідною вентиляцією;
• скорочення перебування: мінімізація часу перебування пацієнта в закладі та перенаправлення його у спеціалізований заклад.

2. Інженерний контроль. Контроль за туберкульозом — це не лише маски, а насамперед інженерні рішення. Якщо пацієнт вже в закладі, завдання інженерії — видалити або інактивувати мікобактерії в повітрі.

• Вентиляція:забезпечення щонайменше 6–12 кратних обмінів повітря на годину. Пріоритет надається механічній вентиляції з негативним тиском у палатах ізоляції.
• Дезінфекція повітря: використання екранованих бактерицидних опромінювачів. Це «золотий стандарт» для місць скупчення людей, де неможливо забезпечити ідеальну вентиляцію.

3. Персональний респіраторний захист. Це останній рубіж захисту для медичного персоналу. Медики повинні використовувати респіратори класу FFP2/FFP3 при контакті з хворим на ТБ.

☝️Важливо розрізняти: хірургічна маска на пацієнті — це засіб адміністративного контролю (щоб стримати аерозоль), вона не захищає лікаря. Для персоналу — тільки респіратор з щільним приляганням.

Висновок

Інфекційний контроль у закладах охорони здоров’я — це безперервний процес. Прогалини в асептиці, неякісне прибирання або дефіцит навчених кадрів миттєво призводять до спалахів. Завдання епідеміологів — побудувати систему, де безпека є частиною корпоративної культури, а не лише пунктом у звіті.