Історія розвитку дератизації в Україні

ℹ️Дератизація – це складний процес боротьби з гризунами, який має довгу та цікаву історію. В Україні розвиток дератизації тісно пов’язаний із формуванням державної санітарно-епідеміологічної служби та еволюцією системи громадського здоров’я.

Перші згадки про боротьбу з гризунами на території сучасної України сягають часів Київської Русі. У літописах та господарських документах містяться описи заходів щодо збереження зерна, харчових запасів і житлових приміщень від мишей і щурів. Основними методами були механічні пастки, знищення гризунів фізичними способами, утримання котів, а також будівельні заходи (комори, льохи, підвищені сховища).

📅У XIX столітті, з розвитком міст, промисловості та портів, проблема гризунів набула масового характеру. Саме в цей період починають застосовуватися перші отруйні речовини рослинного та мінерального походження, хоча їх використання було малоконтрольованим і часто небезпечним для людей. На початку XX століття дератизація поступово переходить від стихійних заходів до організованої діяльності. Після встановлення радянської влади на території України дератизація була включена до системи санітарно-епідеміологічного нагляду.

📄У 1920–1930-х роках створюються санітарні органи, розробляються перші інструкції та методичні вказівки з боротьби з гризунами, особливо в осередках чуми, туляремії, лептоспірозу. Дератизація визнається обов’язковим елементом протиепідемічних заходів.

Вже в 1930-х роках формувались підрозділи по боротьбі з гризунами, особливо під час загрози чуми та туляремії, а після 1949 року створення протичумних станцій офіційно закріпило системну боротьбу з ними, переходячи від початкових “крисоловів” до сучасних комплексних профілактичних заходів, що охоплюють усі населені пункти. Після Другої світової війни дератизаційні роботи набувають масового характеру. Активно застосовуються хімічні родентициди, удосконалюються методи обліку чисельності гризунів, з’являється плановість і регулярність проведення дератизації на об’єктах житлово-комунального господарства, харчової промисловості, транспорту.

У другій половині XX століття в Україні (у складі СРСР) формується чітка нормативно-правова база з дератизації. Приймаються санітарні правила, інструкції та накази Міністерства охорони здоров’я, які регламентують:

• порядок проведення профілактичної та винищувальної дератизації;
• вимоги до дератизаційних засобів;
• правила безпеки для персоналу та населення;
• відповідальність керівників об’єктів за санітарний стан територій.

Після здобуття незалежності у 1991 році Україна зберегла базові підходи до дератизації, адаптуючи їх до національного законодавства та нових соціально-економічних умов. Відбувається перегляд радянських нормативів, розробляються та затверджуються власні накази МОЗУ, державні санітарні правила і норми. У цей період активно розвивається ринок дезінфекційних і дератизаційних послуг, з’являються спеціалізовані підприємства різних форм власності. Особлива увага приділяється безпечності родентицидів, їх державній реєстрації та контролю застосування. На сучасному етапі дератизація в Україні базується на принципах інтегрованого управління чисельністю гризунів. Це передбачає поєднання:

• санітарно-гігієнічних заходів;
• інженерно-технічних рішень;
• механічних і біологічних методів;
• обмеженого та обґрунтованого використання хімічних засобів.

✍️В умовах реформування системи громадського здоров’я та ліквідації санітарно-епідеміологічної служби як окремої структури, функції з організації та контролю дератизаційних заходів були перерозподілені між різними органами державної влади та місцевого самоврядування.

☝️Історія розвитку дератизації в Україні свідчить про її постійну еволюцію — від простих побутових методів до науково обґрунтованої, нормативно врегульованої системи. Незважаючи на зміни в державному управлінні та законодавстві, дератизація й надалі залишається невід’ємною складовою системи громадського здоров’я та санітарної безпеки країни, спрямованої на профілактику інфекційних захворювань та забезпечення санітарного благополуччя населення.