Історія життя українця Івана Павловича Пулюя — першого розробника рентгенівської трубки

ℹ️Народився 2 лютого 1845 року в містечку Гримайлів (нині селище, Чортківський район, Тернопільська область, а тоді Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія) в греко-католицькій родині заможного й освіченого господаря Павла Пулюя та його дружини Ксенії. У 1861-1865 рр. Павло Пулюй був бургомістром Гримайлова.

Початкову школу закінчив у Гримайлові й вступив до Тернопільської класичної гімназії, де разом із братами Олександром та Володимиром Барвінськими став співзасновником та активним діячем таємного товариства української молоді «Громада». Такі Товариства на той час набули значного поширення в Галичині, перейнявши естафету від «Громад», які постали в багатьох містах Наддніпрянської України. Тернопільський клас-«Громада» збирався тричі на тиждень після обіду на тематичні засідання: в середу (історія), суботу (література) й неділю (декламація і читання слова Божого). Великий вплив на гімназійну молодь мала поезія Тараса Шевченка.

Після закінчення гімназії 1865 р. Пулюй був уже сформованою особистістю, патріотом, який твердо знав мету свого життя й розумів, що має робити для її досягнення. Промовистий факт: бувши ще студентом першого року навчання, він переклав українською мовою підручник з геометрії для українських гімназій, хоч на той час таких ще не було.

Цього ж 1865 р. Іван Пулюй вступив до Греко-католицької духовної семінарії у Відні, де поєднував навчання з перекладами духовної літератури українською мовою, і з цього приводу 1869 р. вперше зустрівся з Пантелеймоном Кулішем у Відні. Разом з П. Кулішем та І. Нечуй-Левицький здійснив переклад Святого Письма українською мовою(І. Пулюй переклав Псалтир).

У 1868 р. разом з іншими українськими студентами-громадівцями заснував у Відні легальне студентське товариство «Січ», діяльність якого згодом високо оцінив Іван Франко. Ще на другому році навчання в духовній семінарії Пулюй відвідував лекції з математики, фізики та астрономії у Віденському університеті й почав складати екзамени з основних університетських математичних курсів, а на останній рік навчання в семінарії склав уже 7 екзаменів з математики й усі з оцінкою «відмінно».

Ці науки настільки його захопили, що він вирішив не висвячуватися на священника, а стати студентом філософського факультету цього університету. Навчання тривало упродовж 1869-1872 рр., а у 1872-1874 рр. Пулюй уже працює науковцем у фізичній лабораторії професора фон Лянга. У 1874 р. видрукував перші дві статті, присвячені дослідженню залежності внутрішнього тертя повітря від температури, в журналі «Доповіді Віденської академії наук».

У 1874-1875 рр. викладав фізику, механіку та математику у Військово-морській академії в місті Фіуме. Там сконструював прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти, який став широко відомим у науковому світі й у 1878 р. був відзначений срібною медаллю на Всесвітній виставці в Парижі. У 1875-1876 рр. Пулюй як стипендіат австрійського Міністерства освіти навчався і працював у Страсбурзькому університеті, у фізичному інституті професора Августа Кундта. У 1876 р.

Іван Пулюй захистив дисертацію «Залежність внутрішнього тертя газів від температури» і здобув ступінь доктора фізики Страсбурзького університету. Повертається до Відня і в 1876-1883 рр. працює асистентом і приват-доцентом у Віденському університеті. У 1880-1882 рр. у «Доповідях Віденської академії наук» вийшли у світ чотири важливі статті Пулюя, присвячені катодним променям, які мали значний резонанс у середовищі фізиків. Його монографію, присвячену дослідженням цих променів, у 1889 р. Лондонське товариство фізиків видало в англомовному перекладі як окремий том серії «Physical Memoirs», у якій друкувались результати найважливіших фізичних досліджень, виконаних поза межами Великої Британії. Саме дослідження катодних променів, у яких провідну роль відіграв Пулюй, проклали шлях до двох важливих відкриттів у класичній фізиці — Х-променів (1896) і електрона (1897).

Висвітленню вагомого внеску Пулюя у фізику кінця XIX століття присвячено сторінки фундаментальної монографії, у якій його ім’я вписано поряд з іменами інших видатних класиків фізичної науки. На початок 1880-их рр. припадає активна робота Пулюя в новій галузі-електротехніці.

У 1881 р. на Всесвітній електротехнічній виставці в Парижі сконструйовані Пулюєм електричні апарати відзначено дипломами. Після електротехнічної виставки у Відні 1883 р. винаходи Пулюя також викликали велике зацікавлення, наслідком чого стало його запрошення відомим підприємцем Верндлем, власником знаної у Європі фірми, переїхати до міста Штайра (Австрія). Тож у 1883-1884 рр. Пулюй працював у Штайрі як консультант та директор фабрики освітлювальних ламп власної конструкції, при цьому забезпечив великий успіх електротехнічної виставки, яка відбулася в цьому місті влітку 1884 р.

Не забарилося визнання його заслуг і на урядовому рівні — на запрошення міністерства освіти Австро-Угорщини Пулюй з осені цього ж року отримав посаду професора експериментальної та технічної фізики Німецької вищої технічної школи в Празі. Тут він почав читати крім фізики лекції з окремого курсу електротехніки, розробив системний план з організації відповідних досліджень у Празькій політехніці.

На 1888-1889 навчальний рік Пулюя обрано ректором політехніки, а 1890 р. —деканом машинобудівного факультету. Особливим для Пулюя був початок 1896 р., коли він провів фундаментальні дослідження природи та властивостей щойно відкритих Х-променів, результати яких опублікував у двох статтях у «Доповідях Віденської академії наук», поданих до друку відповідно 13 лютого 1896 і 5 березня 1896 р. Термін «Х-промені» запровадив Рентген у своїй першій статті, опублікованій у січні 1896 р. Пулюй же назвав їх «рентгенівськими».

На сьогодні у різних мовах використовуються обидва терміни, зокрема, в англійській переважно («Х-rays»), в німецькій — другий. Уже через півтора місяця від першого повідомлення Рентгена і до появи його другої статті, рукопис якої датований 09.03.1896 р., Пулюй отримує результати пріоритетного значення: визначив місце їх утворення і просторовий розподіл; відкрив їх здатність іонізувати атоми й молекули; пояснив їх природу; отримав знімки найвищої якості з використанням трубки власної конструкції з 1881 р., що відкрило шлях широкому застосуванню нових променів у медицині. (Початково цю трубку Полюй використовував для освітлення). Його Х-променеві знімки були неперевершеними за технікою виконання, 2 лютого 1896 р. Пулюй отримав перше зображення повного людського (дитячого) організму дуже високої якості, яке згодом опублікував відомий англійський журнал «The Photoqram».

Саме з трубкою Пулюя 3 лютого 1896 р. провели перший на американському континенті успішний експеримент з виготовлення Х-променевого знімка у медичних цілях. Історії становлення нової галузі фізики-Х-променевої й ролі в ній Пулюя присвячено великий розділ монографії «Іван Пулюй. Життя і творчість». Звернуто увагу на висновки біографів Рентгена щодо дивних моментів у його поведінці після відзначення його першою Нобелівською премією з фізики(1901 р.). Зокрема перед смертю (1923 р.) він заповів спалити свій особистий архів, у тому числі лабораторні записи та листування. Тож не відомо, якою газорозрядною трубкою користувався, коли, за його словами, випадково 8 листопада 1895 р. виявив наявність невідомого випромінювання. При цьому у своєму повідомленні про відкриття не вказав конкретно з трубкою чиєї конструкції тоді працював, зазначив лише, що є трубки Гітторфа, Крукса, Ленарда — про Пулюя не згадав. Хоч на той час трубки конструкції Пулюя були достатньо поширеними, їх виготовляли промислово у Ляйпцигу. При цьому Рентген і Пулюй були знайомі особисто з часу перебування їх обох у Страсбурзі в лабораторії професора Кундта. У цьому контексті не є несподіваним твердження, що шлях Рентгена до відкриття Х-променів залишається загадковим (Гельмут Лінднер). На додачу, у своїх публікаціях Рентген жодного разу не згадав Пулюя.

✍️Важливою характеристикою наукового стилю І. Пулюя як фізика є гармонійне поєднання дуже високого, віртуозного, рівня експериментальних досліджень і глибини їх теоретичного осмислення, що було рідкісним на той час. Тому саме він перший пояснив природу як катодних, так і Х-променів. У 90-х рр. XIXст. Пулюй відіграв вирішальну роль як керівник проєктування і будівництва багатьох електростанцій на змінному струмі в Чехії. Якість проєктів та їх реалізація були дуже високими, із дотриманням екологічних вимог навіть сучасного рівня (тому зокрема, мешканці Праги ще донедавна використовували електроенергію, яку давала їм «Пулюєва» електростанція.