Корифеї медицини – Роберт Кох (частина ІІ)

Основні принципи доведення ролі мікроорганізмів у виникненні інфекційних хвороб, що беруть початок із положень Генле, і сьогодні є фундаментом медичної мікробіології:

1. Збудник повинен виявлятися в усіх випадках певного інфекційного захворювання.

2. Кількість і локалізація мікроорганізмів мають пояснювати клінічні прояви хвороби.

3. Для кожної інфекції необхідно визначити конкретного збудника, чітко охарактеризованого за морфологічними ознаками.

Дослідження туберкульозу Робертом Кохом були тимчасово перервані через участь ученого в науковій експедиції до Індії та Єгипту, організованій урядом Німеччини для встановлення причин виникнення холери. Експедиція завершилася успішно і зміцнила авторитет дослідника. Надалі Кох став однією з провідних постатей у сфері охорони здоров’я, спрямовуючи наукові пошуки та практичні заходи боротьби з черевним тифом, малярією, чумою, трипаносомозом та іншими інфекційними хворобами.

У 1885 році він очолив новостворений Інститут гігієни та став професором Берлінського університету. Продовжуючи дослідження туберкульозу, вчений зосередив увагу на пошуку методів лікування. У 1890 році було представлено туберкулін — стерильний препарат, що містив продукти життєдіяльності туберкульозної палички. Хоча спочатку його розглядали як лікувальний засіб, через виражені токсичні реакції він не виправдав очікувань. Водночас згодом туберкулін став важливим діагностичним інструментом для виявлення туберкульозу. Саме це відкриття стало однією з головних підстав для присудження Коху Нобелівської премії з фізіології та медицини у 1905 році.

Значний внесок у розвиток мікробіології зробили й учні Коха. Фрідріх Льофлер у 1884 році відкрив збудника дифтерії та описав її етіологію, що дозволило Емілю Берінгу та Емілю Ру створити антитоксичну сироватку. Георг Гафкі дослідив збудника черевного тифу, виділив його чисту культуру та детально описав. Вагомими були й роботи Ріхарда Пфайфера, який вивчав грип, холеру, черевний тиф, малярію та інші інфекції. Він описав збудника грипу, відкрив явище бактеріолізу холерних вібріонів і дослідив ендотоксини збудника черевного тифу.

У 1904 році Роберт Кох залишив посаду директора Інституту інфекційних хвороб, повністю присвятивши себе науковій роботі. Через рік він став лауреатом Нобелівської премії. У своїй лекції вчений наголосив на важливості досягнутих успіхів у боротьбі з туберкульозом. За життя Кох отримав численні відзнаки, серед яких Прусський орден Слави, почесні докторські ступені провідних університетів Європи та членство в авторитетних наукових товариствах.

27 травня 1910 року Роберт Кох пішов із життя, залишивши після себе наукову спадщину, що стала основою розвитку сучасної мікробіології та інфектології.