Той, що переміг смерть: як українець Володимир Хавкін урятував світ від чуми й холери

Розумник і бунтар

Майбутній видатний лікар народився в Одесі в 1960 році, і був наймолодшим сином у багатодітній єврейській родині. Закінчивши хедер і чоловічу гімназію в Бердянську, де якийсь час мешкала сім’я, вступив на природничий факультет Одеського університету. Був одним з народовольців, під час єврейських погромів створив загін єврейської самооборони й тричі потрапляв до рук поліцаїв. Вісім років жив під наглядом жандармерії, був відрахований з університету й лише завдяки заступництву Мечникова за улюбленого учня зрештою допущений до захисту дисертації. Ані від революційних поглядів, ані від єврейського походження (пропонували прийняти християнство) Володимир Хавкін не відмовився, й еміграція стала для нього єдиним способом продовжувати наукові дослідження.

Експериментатор і винахідник

У 29 років обдарований мікробіолог виїхав з Одеси спершу до Швейцарії, потім до Франції. У Парижі працював у Пастерівському інституті під керівництвом свого вчителя Іллі Мечникова. Мріяв услід за Луї Пастером, який у 1881 році винайшов вакцину від сибірської виразки, а в 1885-му від віспи, досягти подібного. Досліджував холерний вібріон: на той час наукові світила не вірили, що саме він є збудником холери (відомо, що Мечников демонстративно пив воду з холерним вібріоном, і йому пощастило не захворіти). Окрім того, ні Пастер, ні Мечников не вірили, що від холери, яка розвивається в кишківнику, може врятувати підшкірна вакцина. Володимир Хавкін пішов ва-банк і вдався до експерименту: 18 липня 1892 року ввів собі вакцину, а потім живий вібріон. Організм відреагував, але не захворів. Хавкін тріумфував, а Пастер і Мечников знизали плечима: вібріон не потрапив у кишківник, то про яку переможну якість вакцини йдеться?

Подвижник і національний герой

І все ж наукова справедливість перемогла. Ланцюжок людей, захоплених науковим подвижництвом Хавкіна, привів вченого до міністра в справах Індії в Лондоні й під час нового спалаху холери відкрив шлях до вакцинації в Індії. Випробування вакцини, щоправда, мало відбутися лише на добровольцях і коштом дослідника. Добровольців було мало, у шприцах лікаря вбачали ще більшу загрозу, ніж у холері, проте упродовж 1893-1895 років Володимир Хавкін, демонструючи ін’єкції перше на собі, прищепив понад 42 тисячі осіб, за що отримав в Індії звання «Махатми», національного героя, і засвідчив, що його вакцина є «швидкою допомогою» для хворих на холеру: смертність суттєво скоротилася. Лабораторія, де виготовляли вакцину, згодом перетворилася на бактеріологічний інститут імені видатного одесита Хавкіна. У 1896 році Індія потерпала від бубонної чуми. Хавкін за три місяці розробив вакцину, випробував її на собі й знову порятував людей. Приклад був найкращою рекламою для індійців, від найбідніших до Махатми Ґанді, якому також зробили щеплення його вакциною. 1897 року королева Вікторія нагородила Володимира Хавкіна орденом Індійської імперії й влаштувала прийом на його честь. Загалом бактеріолог провів в Індії 18 років, а вже в 1915-му керував в Англії вакцинацією солдатів, що вирушали на Першу світову війну. Обидві вакцини, виготовлені за методом Хавкіна, у модернізованому вигляді застосовують і досі.

Аскет і меценат

Володимир Хавкін не мав ані дружини, ані дітей, жив у готелях, не переймаючись власним житлом. Усе життя вів щоденник, навіть у найнепривітніших для цього умовах, захоплено вивчав творчість Бальзака і писав книги з юдаїки. У літньому віці долучився до благодійності й захищав громадянські права євреїв. Особистий архів Хавкіна зберігається в Ізраїлі, його вивчення триває. Життя видатного мікробіолога скінчилося у 1930 році в Лозанні, а всі свої статки, близько 300 тисяч доларів, за заповітом він скерував єврейській організації «Езра» на підтримку обдарованих студентів.