Вимоги щодо призначення антимікробних препаратів у закладах охорони здоров’я, що надають стаціонарну медичну допомогу

💊Антимікробні препарати є одним із ключових інструментів лікування інфекційних захворювань у стаціонарних умовах. Водночас їх необґрунтоване або неконтрольоване застосування призводить до зростання антимікробної резистентності, збільшення тривалості лікування, частоти ускладнень та фінансового навантаження на систему охорони здоров’я. У зв’язку з цим у закладах охорони здоров’я, що надають стаціонарну допомогу, впроваджуються чіткі вимоги щодо призначення антимікробних препаратів, засновані на принципах раціональної фармакотерапії та інфекційного контролю.

Призначення антимікробних препаратів у стаціонарних ЗОЗ здійснюється відповідно до чинного законодавства України, зокрема наказів МОЗ України, що регламентують впровадження системи адміністрування антимікробних препаратів, інфекційний контроль та фармаконагляд.

🩺Кожен заклад охорони здоров’я зобов’язаний розробити та затвердити локальні документи: стандартні операційні процедури, локальний формуляр антимікробних препаратів, які базуються на національних клінічних настановах та адаптовані до профілю закладу.

У закладі, що надає стаціонарну медичну допомогу, має бути впроваджена система адміністрування антимікробних препаратів. Її функціонування забезпечується міждисциплінарною командою, до складу якої, як правило, входять лікар-епідеміолог, клінічний фармацевт (провізор) або інший уповноважений фахівець.

Керівництво ЗОЗ забезпечує:

• наявність локального формуляра антимікробних препаратів;
• чіткий порядок призначення, погодження та перегляду антимікробної терапії;
• доступ медичних працівників до актуальних клінічних рекомендацій;
• умови для лабораторної діагностики та мікробіологічних досліджень.

Призначення антимікробних препаратів у стаціонарі повинно здійснюватися виключно за наявності клінічних показань, що підтверджують або обґрунтовано припускають бактеріальну, грибкову чи іншу інфекційну природу захворювання. Антимікробна терапія не повинна застосовуватися для лікування вірусних інфекцій без ознак бактеріальних ускладнень.

Під час вибору препарату лікар повинен враховувати:

• клінічний діагноз та тяжкість стану пацієнта;
• імовірний збудник інфекції та локальні дані щодо резистентності;
• результати мікробіологічних досліджень на наявність збудника інфекційної хвороби та його чутливість до протимікробних препаратів;
• індивідуальні особливості пацієнта (вік, маса тіла, функція нирок і печінки, супутні захворювання, алергічний анамнез);
• шлях введення, дозування та тривалість курсу лікування.

Перевага надається препаратам групи доступу. Призначення антимікробних засобів групи спостереження або резерву допускається у випадках тяжкого стану пацієнта з подальшою корекцією терапії (деескалацією).

Кожне призначення антимікробного препарату має бути обґрунтоване та задокументоване в медичній документації пацієнта із зазначенням діагнозу, мети терапії, дози, шляху введення та запланованої тривалості лікування.

Антимікробна терапія підлягає регулярному перегляду, особливо після отримання результатів мікробіологічних досліджень або за відсутності клінічного ефекту. За необхідності здійснюється корекція дози, заміна препарату або припинення терапії.

У стаціонарних закладах охорони здоров’я проводиться систематичний моніторинг призначення антимікробних препаратів, який включає аналіз обсягів споживання, структури призначень та відповідності клінічним рекомендаціям. Окрема увага приділяється вивченню стійкості збудників інфекцій до антимікробних препаратів. Результати моніторингу використовуються для корекції локальних протоколів, навчання медичного персоналу та підвищення ефективності системи інфекційного контролю.

Усі побічні реакції та випадки неефективної антимікробної терапії підлягають обліку та повідомленню відповідно до вимог фармаконагляду. Це є важливим елементом забезпечення безпеки пацієнтів і підвищення якості медичної допомоги.

💡Дотримання вимог щодо призначення антимікробних препаратів у стаціонарних закладах охорони здоров’я є необхідною умовою ефективного лікування інфекційних захворювань і стримування зростання антимікробної резистентності. Чітка організація процесу, обґрунтовані клінічні рішення, регулярний моніторинг і відповідальність медичних працівників дозволяють забезпечити безпечне та раціональне використання антимікробних препаратів у стаціонарній практиці.