17 травня відзначається Міжнародний день боротьби з гомофобією, трансфобією та біфобією

Міжнародний день боротьби з гомофобією, трансфобією та біфобією було затверджено у 2004 році для того, щоб привернути увагу до насильства й ненависті, з якими стикаються лесбійки, геї, бісексуали та трансперсони тощо.

Дату 17 травня було обрано у зв’язку з рішенням Всесвітньої організації охорони здоров’я у 1990 році виключити гомосексуальність з переліку психічних розладів.

Цей день зараз відзначають більш ніж у 130 країнах, зокрема в 37 країнах, де одностатеві стосунки заборонено законом.

🎯Мета цього дня —нагадування про необхідність поважати права та гідність кожної людини, незалежно від її сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності або способу самовираження. А також це про принцип «не залишити нікого осторонь», який лежить в основі Стратегії сталого розвитку до 2030 року і є однозначним зобов’язанням всіх держав-членів ООН припинити дискримінацію будь-яких груп, включаючи ЛГБТ та тих, хто захищає їх права.

До відома:

Термін «гомофобія» (з грецької homos – однаковий та phobos – страх) з’явився відносно нещодавно – у 1972 році. До цього явище, яке ми сьогодні називаємо гомофобією, було поширеною суспільною нормою. Для того, аби позначати ірраціональний страх перед гомосексуальними людьми, неприйняття та зневажливе ставлення до представників ЛГБТ-спільноти, психіатр Джордж Вайнберг запропонував термін «гомофобія».

Відповідно, гомофобія – це страх перед людьми, які мають стосунки (зокрема статеві) з людьми своєї ж статі.

Біфобія – страх перед людьми, які мають стосунки з людьми як своєї, так і протилежної статі.

Для того, щоб зрозуміти, що таке трансфобія, варто розібратися з терміном «трансгендерність». Трансперсони – парасольковий термін для людей, які є гендерно-неконформними. Зокрема це стосується тих, хто стійко ідентифікує себе зі статтю, відмінною від біологічної, і прагне привести свою біологічну і паспортну стать у відповідність до своєї ідентичності. Тож трансфобія – це страх перед гендерно-неконформними людьми.

ЛГБТ (англ. LGBT) — акронім для позначення лесбійок (Lesbian), геїв (Gay), бісексуалів (Bisexual) і трансгендерів (Transgender).

Абревіатура ЛГБТ була прийнята як самоназва людей, які об’єднуються на основі їхньої сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, більшістю громадських організацій та ЗМІ в Сполучених Штатах Америки та деяких інших англомовних країнах, а пізніше в більшості країн світу.

Останніми роками Україна продемонструвала прогрес у боротьбі з насильством та дискримінацією ЛГБТ-людей шляхом посилення безпеки мирних зібрань. Однак ЛГБТ-люди в Україні продовжують зазнавати фізичних та вербальних нападів, отримувати погрози особисто та онлайн з боку представників рухів проти гендерної рівності та груп, що пропагують насильство. На жаль, ці напади в основному залишаються безкарними.

У цей день ми нагадуємо, що дискримінація та насильство проти ЛГБТІ-людей ніколи не можуть бути виправдані.

Усі люди мають право жити у гідності, незалежно від їх сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності. Можуть відбуватися суспільні обговорення та висловлюватися різні думки, але дискримінація та насильство неприйнятні в суспільстві, яке прагне захищати права людини

Гомофобія, трансфобія та біфобія – це не просто прояви нетерпимості, а й серйозні виклики для психічного здоров’я.

Люди, які зазнають дискримінації через свою сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність, часто відчувають тривогу, депресію та інші психологічні проблеми.

Стрес, викликаний постійним страхом стати жертвою або бути відкинутим, може дуже сильно зашкодити їхньому емоційному благополуччю.

Гомофобія, трансфобія та біфобія проявляються через різні форми насильства та агресії. Відкрита ворожість, образи, фізичні напади, психологічне насильство, включаючи погрози та шантаж, створюють небезпечне середовище для представників ЛГБТ-спільноти. Це призводить не лише до фізичних страждань, але й до психологічних травм та підриву самооцінки.

Зазнаючи дискримінації та насильства, ЛГБТ часто опиняються в соціальній ізоляції. Вони можуть зіткнутися з відторгненням з боку сім’ї, друзів і суспільства в цілому.

Бар’єри на шляху до освіти, працевлаштування та охорони здоров’я також створюють нерівні умови для їхнього життя та розвитку, що суперечить основним принципам прав людини та міжнародним договорам. Тому розвиток таких послуг, як телемедицина та онлайн підтримка, відіграє ключову роль у забезпеченні доступу ЛГБТ-людей до якісної медичної допомоги, особливо тих, хто проживає в регіонах з високим рівнем дискримінації та недостатнім доступом до вузькопрофільних лікарів. Віртуальні консультації дозволяють представникам ЛГБТ-спільноти отримувати конфіденційну та професійну допомогу, не виходячи з дому та не турбуючись про реакцію оточуючих. Послуги телемедицини також відіграють важливу роль у підтримці психологічного здоров’я. Онлайн-терапія дає можливість отримати допомогу при депресії, тривозі та інших психологічних проблемах, які можуть виникнути внаслідок дискримінації та насильства.

Міжнародний день боротьби з гомофобією, трансфобією та біфобією закликає всі країни та громадські групи об’єднатися, щоб забезпечити захист прав та безпеку ЛГБТ- людей.

Це не лише питання справедливості, але й невіддільна частина прагнення до мирного суспільства, де кожен може жити без страху та дискримінації. Рівність, гідність та повага до різноманіття мають бути основою нашого суспільства. Кожен має бути вільним бути тим, ким він є, і любити того, кого він обирає.

Оскільки питання сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності й досі зазвичай не включають у широкі освітні програми, багато міфів продовжують демонструвати неабияку життєздатність.

Найпоширеніший міф, що «це психічні хвороби, що піддаються лікуванню».

Нагадую, саме 17 травня 1990 року гомосексуальність була вилучена з Міжнародної класифікації хвороб (МКХ).

Погляд на гомосексуальність як на психічну хворобу не є традиційною в історичній ретроспективі.

Такі погляди почали поширюватися в науковій спільноті в XIX столітті. Певною мірою цей дискурс був альтернативою переважному на тоді підходу криміналізації гомосексуальності: якщо злочинця треба карати, то хворій людині можна співчувати та допомагати вилікуватися. Така позиція простежується, наприклад, у роботах психіатра Крафта-Ебінга та відомого дослідника гомосексуальності Магнуса Гіршфельда, який наприкінці XIX ст. проводив цілу кампанію за скасування покарання за гомосексуальні стосунки в Німеччині.
У першій половині XX ст. підхід до гомосексуальності як патології поступово став загальновизнаним, увійшовши до медичних класифікацій. При цьому він іноді співіснував з криміналізаційним.

Показовим у цьому сенсі є випадок математика Алана Тюринга, засудженого за гомосексуальні стосунки, якому було надано вибір між ув’язненням та лікуванням шляхом хімічної кастрації, і який незабаром наклав на себе руки.
Як спроби лікування застосовувалися різні методи, які збірно називають конверсійною (можна також зустріти термін «репаративна») терапією. В різний час у різних країнах вони включали в себе хірургічну лоботомію, гормональну терапію, психотерапію шляхом психоаналізу, поведінкової терапії, аверсійної терапії з застосуванням електричного струму.

З часом, однак, усі методи показали свою неефективність. Зокрема, у 60-70-х роках за допомогою плетизмографа проводилися дослідження гомосексуальних чоловіків, які начебто змінили свою орієнтацію на гетеросексуальну, результати яких показали, що вони й досі збуджуються на чоловіків.

У випадку трансгендерності схожі по суті, підходи конверсійної терапії спрямовувалися на те, щоб привести гендерну ідентичність людини у відповідність зі статтю, визначеною при народженні.

Такі підходи практикувалися в середині XX століття, та зрештою теж були визнані недієвими. Ба більше, дослідження останніх років показують, що трансперсони, які мали досвід подібної «терапії», частіше відчувають сильний психологічний дистрес та більш схильні до спроб суїциду.

Відомий випадок Девіда Реймера, якого в дитинстві намагалися виховувати як дівчинку попри те, що він ідентифікував себе як хлопець. Згодом ця спроба була визнана невдалою, та через усе пережите в нього розвилася депресія і зрештою він заподіяв собі смерть.
На сьогодні подібні методи «лікування» засуджуються багатьма професійними об’єднаннями – як у межах окремих країн, так і міжнародними, такими як Всесвітня психіатрична асоціація та Всесвітня медична асоціація. Деякі країни, зокрема Аргентина, Бразилія, Мальта, Німеччина, Тайвань, окремі територіальні одиниці Австралії, Іспанії, Канади, США заборонили практики конверсійної терапії на рівні національного законодавства як шкідливі чи навіть шахрайські.

Чи лікується гомосексуальність?

Не можна вилікувати те, що не є хворобою. Ще 1990 року Всесвітня організація охорони здоров’я виключила гомосексуальність з Міжнародної статистичної класифікації хвороб (це основний документ, який відображає сучасні професійні погляди медиків на те, що слід вважати розладом фізичного або психічного здоров’я).

Спроби примусово змінити сексуальну орієнтацію — так звана репаративна терапія, — не досягають своєї мети, а натомість шкодять фізичному та психічному здоров’ю «пацієнтівпацієнток». У багатьох сучасних країнах дана терапія заборонена та криміналізована.

Захист та просування прав ЛГБТ-людей та тих, хто захищає їх права, має вирішальне значення для припинення дискримінації стосовно них. ООН продовжуватиме підтримувати зусилля Уряду задля того, щоб зробити українське суспільство більш толерантним та інклюзивним для всіх без дискримінації.

17 травня відзначають Міжнародний день боротьби з гомофобією, трансфобією та біфобією. У багатьох країнах світу ЛГБТ-спільнота досі лишається серед найбільш маргіналізованих груп, представники та представниці якої продовжують постійно стикатися з дискримінацією, що стосується основних послуг, зокрема охорони здоров’я, освіти, житла тощо.

XX століття було надзвичайно гомофобним історичним періодом: депортація гомосексуальних людей до концтаборів за нацистського режиму, радянський ГУЛАГ, шантаж і переслідування у США в епоху маккартизму. Проте в багатьох країнах подібне ставлення до ЛГБТ-людей залишається поширеним і досі.

В Україні такі люди піддаються значній дискримінації та упередженому ставленню, і це здебільшого можна пояснити незнанням людей цієї теми. Належність до ЛГБТ-спільноти гомофоби та трансфоби часто ототожнюють з педофілією, зоофілією та психічними розладами.

В Україні гомосексуальні люди страждають від насильства. З 2020 по 2024 роки центр «Наш Світ» зафіксував 291 злочин на ґрунті ненависті.

З огляду на відсутність відповідного законодавства, відчуття безкарності злочинців, а також постійний страх неприйняття, постраждалі бояться звертатися до поліції чи повідомляти когось про скоєний злочин, тому про реальну кількість випадків гомофобного насилля невідомо.

Попри значний прогрес, багато європейських країн все ще борються зі стигмою, дискримінацією та насильством проти ЛГБТ- осіб, що вказує на потребу продовжувати боротьбу за рівність і захист прав.

У той самий час Європейський Союз має мінімальну рамку стандартів дотримання прав людини, включно з ЛГБТ- правами.

Отже, будь-яка країна, яка йде шляхом євроінтеграції, має прийняти відповідні зміни у своє законодавство.

Шлях до рівності ЛГБТ – це безперервний шлях, де зміни мають відбуватися на двох рівнях – законодавчому та суспільному. Україна вже продемонструвала значний зсув у зміні суспільної думки щодо підтримки рівності для ЛГБТ- людей, але держава все ще зволікає з прийняттям законів.

Така ситуація є загрозливою для сотень тисяч ЛГБТ- людей, які чекають на визнання себе повноправними громадянками та громадянами своєї країни.